Унів. Відверто кажучи, я й не знаю, що ще можна написати про це місце, про Унівську лавру, яка нині відома кожному, про яку пишуть всі туристичні видання...
Це, без перебільшення, надзвичайне місце зі своєю неповторною аурою, це наше надбання, наша гордість. Кожного разу, як доводиться там побувати, душа наповнюється силами, вірою та спокоєм. Це важко передати. Але так воно і є...
А ось що писала про Унівський монастир газета "Тернопільський голос" у номері від 26 вересня 1943 року:
"Релігійну традицію та любов і прив’язання українського населення перемишлянського й довкільних повітів до своєї віри й церкви здавен-давна піддержує манастир ОО. Студитів в Уневі. Манастир збудований у XV столітті в пляні оборонної фортеці з вежами та стрільницями, стоїть у віддалі 7 км. на північний схід від Перемишлян. Положений у мальовничій лісистій околиці, був він також резиденцією львівських митрополитів. Віддавна манастир був осередком не тільки релігійного, але злученого з ним освітнього руху. Львівський єпископ Арсеній Желиборський переніс у 1647 р. до Унева друкарню, яку раніш заснував був при соборі св. Юра у Львові. З тієї друкарні, подібно, як з друкарні в недалекому Стратині, вийшло в роках 1765-70 около 60 дуже гарно виконаних видань. На сторінках історії релігійного руху галицьких українців особливо чітко записані заслуги оборонця наших національних Інтересів унівського архимандрита (потім львівського єпископа) Варлаама Шептицького, за якого друкарня в Уневі за ввесь час свого існування проявила найважливішу діяльність і вславилася найзамітнішими виданнями. Таким чином манастир в Уневі записав в історію нашої культури й свою окрему похвальну сторінку. В манастирській церкві ґотично-ренесансового стилю находиться цікава пам’ятка різьбарського мистецтва намогильник шляхтича Ванка Лагодівського з 1573 року. Як свідчить напис, намогильник "дала справити на пам’ятку малжонка своєго уроженая Сеня Лагодівська". Різьба представляє сонного лицаря в панцирі. Рукою підпер голову, ноги схрестив одну на одній. Такі намогильники повставали на наших землях у добу ренесансу, який і відбивався в стилі виконання. Виконували їх західноєвропейські, здебільша німецькі й італійські мистці. Тепер в унівськім манастирі находиться хлоп’ячий сирітський захист. Сироти мають тут не тільки приміщення й харч, але також учаться і мають можливості здобути якесь звання, яке дасть їм прожиток на все життя. Не диво, що вірні з великою пошаною відвідують унівський манастир. Особливо багато прочан прибувають до Унева в храмове свято Успення Богородиці (28 VIII.). І цього року участь вірних у святі була велика. Деякі люди приїхали з далеких околиць. Також численно з’їхалося священство".
Матеріали:
LIBRARIA. Архів української періодики.
Немає коментарів:
Дописати коментар