"...Я розумію, що ви стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого. Вчора вони убили тут 50 чоловік. Якшо я небуду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання? Вони би пішли (у вічність) з усіма своїми гріхами і у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть з піднятими догори головами, залишають свої гріхи позаду себе. Вони переходять міст вічності. З почуттям щастя у їхніх серцях, і я бачив мир та ясність, що розгорталася перед ними, - то, що я говорив їм останнього часу.
Я дякую Богові за його до мене доброту. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі є рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латиші та естонці. З усіх присутніх тут я є одиноким священиком. Не можу навіть уявити собі, що було би тут без мене. Тут я бачу Бога, Бога, який одинаковий для всіх нас, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші церкви є різні, але у всіх них царює той же великий, всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони моляться. Вони моляться різними мовами, але хіба Господь не розуміє всіх мов? Вони вмирають в різний спосіб, а я допомагаю їм переходити місток у вічність.
Дякую Богові тисячу разів на день за те, що він послав мене сюди. Я не прошу його про нічого більше. Не турбуйтесь та не зневіряйтесь моєю участю. Натомість радійте зі мною. Моліться за тих, хто створив цей концтабір, та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов... нехай Господь помилує їх...
Омелян Ковч, 1944 рік."
Омелян Ковч, 1944 рік."
Це лист в'язня концтабору Майданек отця Омеляна Ковча. 25 березня 1944 року він був закатований за те, що допомагав іншим в'язням. Ось що сказав про нього Блаженніший Любомир Гузар:
"Омелян Ковч був сином і священиком одного народу, загинув на землі другого народу, бо рятував синів і дочок третього народу...".
Шкода, що нам в школі на уроках історії не розповідали про цю людину...
Немає коментарів:
Дописати коментар